Хельга

Крізь ртутні плями,скрізь ртутні плями.
Сірий, такий бентежний плитково-вафельний низ,
котрий так змушує стиснутися серце,так стиснутися ніби на нього наклали прилад для вимірювання тиску.
Оголені дерева,точно як тоді,повз кладовища на трав'янистих пагорбах,і любі,любі краєвиди,розбиті шляхи,прості душі.
Теплими пальцями протираєш світлинку у запітнілому вікні,все так добре,так безтурботно.
Лигаю приємну слину,ух...костьоли,тонік,ківі в милих пакетиках,дешеве вино,солодкі ведмедики.
Хочеться все поглинути,не шкодувати ані трохи часу,котрий став кармою.І зрештою ті водійські права,рок вечірки,пористий шоколад між нами,люди які назавжди стали мною,дорога яку любитиму до останнього подиху.
Гнилість,гній самого себе,от і маєш лише гірчичні спогади з запахом чи то поту чи то невдало підібраних парфумів.
Моя маленько дівчинко...Спробуй ненавидіти,спробуй зачинити,залити,заметушитися.Але сьогодні розумієш,і на все життя,що ртутні плями і колючі голі дерева нагадуватимуть тобі після кожної смерті,а при радіації і за неї...